Лідерство як феномен з’явилося разом із першими живими істотами, а теорія лідерства – це теорії біології, філософії, етології, менеджменту, юриспруденції, політології та, звісно ж, психології
Теорія лідерства — це не просто важлива тема, а, як показала історія, життєво важлива. Але навіть без великих потрясінь щодня мільйони людей залежать від лідера — керівника. І це безліч сумних і трагічних історій, яки я чую в кабінеті.
Лідер стає загрозою дуже часто. Але з іншого боку більшість людей потребує лідера.
Як теорія лідерства виглядає у тваринному світі, мабуть, ніхто не пояснить краще за Конрада Лоренца. І я згодна з його поглядом на питання інстинкту влади у питанні лідерства. Але те, куди його завело розуміння питань лідерів та влади – нажаль пляма на все життя, яку не змогла змити навіть Нобелевська премія. Хоча саме у рамках питання лідерства важливо розуміти, як легко лідер стає злоякісним, а теорія лідерства – теорією знищення.
Теорія лідерства у давні часи
Давні філософи та історики ще романтизували теорію лідерства. У розумінні Платона, Геродота, Плутарха лідери – це високорозвинені творці історії.
Лідер — особистість із вродженою схильністю до знань, любов’ю до істини та рішучою відмовою від брехні. Скромний, благородний, справедливий.
Платон свято вірив, що одна така людина може змінити все.
Для Юлія Цезаря успіх — це поєднання стрімкості, стратегічного мислення та особистої участі в подіях.
Клеопатра бачила успіх лідерства в інтелекті та культурній адаптивності до народів, якими керувала. Вона була першою в династії Птолемеїв (греки), хто вивчив єгипетську мову, а також вільно розмовляла латиною, ефіопською, перською, єврейською, арамейською та іншими мовами, що дозволяло їй спілкуватися з послами без перекладачів, а підданим вважати її «своєю».
Конфуцій робив ставку на моральний авторитет, дисципліну та освіту. Вести за собою лише особистим прикладом, який викликає трепет і повагу.
Зняв завісу романтичності з теорії лідерства Макіавеллі. Вивів на рівень реального життя. Його не цікавили типології особистісних якостей, він аналізував людей лише в рамках поточної ситуації, під впливом середовища та з урахуванням психології мас.
Макіавеллі вважав, що лідер для виконання своїх завдань щодо збереження держави повинен використовувати будь-які засоби.
Макіавеллі перший, хто побачив проблему в самому феномені влади, і тому теорія лідерства у нього – це теорія влади, її формування, опор.
Основну проблему влади він бачив у егоїстичній природі людей (мас) і неможливості їх «приручення» інакше як через насильство.
Теорія лідерства і сучасний світ
Чим далі ми віддалялися від давнини – тим менше філософії і більше практичних якостей.
Наполеон – геніальний спрощувач: просто звів усе до інтелекту та енергії:
«Люди з високим інтелектом і великою кількістю енергії – у генерали.
Люди з високим інтелектом і невеликою кількістю енергії – у штабні.
Люди з низьким інтелектом і невеликою кількістю енергії – у кавалерію.
Людей з низьким інтелектом і великою кількістю енергії краще вбити. Це найнебезпечніші люди».
Ральдо Уолдо Емерсон бачив у лідерах порятунок суспільства, оскільки більшість людей «нещасні в усіх відношеннях» і без лідера просто не здатні прожити.
Звичайно ж, теорія лідерства не є повною без Фрідріха Ніцше.
Його теорія лідерства — це теорія вищого біологічного типу людини/лідера — «надлюдини (Übermensch)».
Це високорозвинена, творча особистість, що має власні цінності та силу їх відстоювати, не заграючи з натовпом. Не воля більшості, не підпорядкування законам більшості, а ієрархія сили. Але сили високодуховної та висококреативної.
Для Ніцше теорія лідерства – це про глибокі цінності, які не поступаються бажанням народу. Ідеальний лідер – це творець нових цінностей, який формує культуру.
Тут важливо зазначити, що теорія Ніцше не була керівництвом чи ідеєю для Gітлера. Швидше за все, він її навіть не читав повністю. Але використовував ідеї, перекрутивши та вивернувши їх суть.
І тут вкрай важливо згадати про Дугласа Макглашана Келлі, американського психіатра і головного психіатра в Нюрнберзькій в’язниці. Звісно не теорія лідерства була його інтересом. Він повинен був пояснити, чим заражені нацисти.
Але він визнав, що всі ватажки нацизmу не мають патологічних відхилень. Питання диктатури – це питання соціальних і психологічних механізмів, які можуть виникнути в будь-якому суспільстві.
Що, на його думку, дозволяє лідерству перетворитися на злоякісне лідерство
- «Банальність» зла. Келлі встановив, що нацисtські лідери, за рідкісним винятком, не були клінічно божевільними або «монстрами» за своєю психічною структурою. Він описував їх як звичайних, розумних, амбітних людей, які за певних умов стали здатними на жахливі злочини.
- Вплив середовища. Fашизм, на думку Келлі, є результатом впливу соціальних традицій та зовнішніх несприятливих обставин, які легко створюють ґрунт для диктатури. Нацисtи, за його словами, були «творіннями свого середовища», які використовували те, що вже існувало в атмосфері.
- Ідеологія та маніпуляція. Келлі підкреслював роль ідеології, яка дозволяє звичайним людям відмовитися від моральної відповідальності та підкоритися авторитету лідера.
Келлі вигнали і освистали за його передбачення, що fашизм не є виключно німецьким феноменом. У 1947 році він попереджав, що подібні структури і люди, готові «йти по трупах», можуть з’явитися і в США, в будь-якій країні, використовуючи демократичні права в антидемократичних цілях.
На жаль, ми бачимо, як легко збуваються його передбачення.
Ну і повною протилежністю цієї теорії є, на мій погляд, вкрай важлива теорія лідерства Манфреда Кетса де Вріса – голландського психоаналітика.
Точка контролю в його теорії лідерства переходить від середовища і ситуації до внутрішніх налаштувань психіки лідера.
Організація – це продовження здорової психіки або розладу лідера.
На практиці бачила, бачу і, швидше за все, буду й надалі бачити підтвердження саме цієї теорії.
Його дослідження та аргументи настільки переконливі, що вже в 90-х у бізнес-школі INSEAD він легалізував психоаналіз лідерства.
Його теорія лідерства повязана з теоріей емоційного інтелекту як основи лідерства. З моменту, коли концепція емоційного інтелекту була представлена Саловеєм і Майєром, саме емоція стала предметом нового дослідження у теоріях лідерства. Книга Голмана (1995) про емоційний інтелект стала бестселером, викликавши суспільний та академічний інтерес. Саловей і Майер продовжували вдосконалювати та розвивати свою модель, повністю зосередившись на емоційних конструктах, що включають здатність сприймати, витягувати інформацію та керувати власними емоціями й емоціями інших людей.
Але, на жаль, досі психоемоційний стан лідера та наслідки лідерства не пов’язуються на практиці.
Інакше як пояснити такий малий інтерес бізнес-шкіл, політичних та управлінських інституцій до питань психічного здоров’я лідера та запобіжних заходів проти злоякісного лідерства.
Теорія лідерства не стає теорією практичних втилень.
Так само як мало хто цікавиться питаннями власної стійкості до впливу саме таких керівників.
Хочете це виправити?
Дізнатися, чому раз за разом ви потрапляєте під керівництво саме злоякісних лідерів?
Або як не стати таким лідером, адже висновок нюрнберзького психіатра надто страшний своєю реальністю…
Приєднуйтесь до нового потоку курсу «Правильна кар’єра».
Ну або якщо ваші питання не призначені для широкого кола – приходьте на індивідуальну сесію психотерапії.
