Психосоматика закритості – це не про езотерічну трактовку, це про науково досліджені хімічні реакції від стримування емоцій
У позитивній психотерапії є цікавий феномен – ключовий конфлікт. Це розривання між відкритістю і закритістю, ввічливістю і неввічливістю.
Людина завжди реагує на вхідний імпульс: дію або слова щодо неї.
Реакція визначається тим, що несе цей імпульс: загрозу, нейтральність або позитивний намір.
Реакція залежить від переробки (підключається досвід, концепції) і гормональної особливості. Далі реакція завжди гормональна.
Ті пацієнти, які не страждають алекситимією, чітко відчувають момент «впорскування» гормону.
«Ком в горлі»
«Ноги підкосилися»
«Кров до обличчя»
«Стиснувся шлунок»
Стан залежить від того, адреналовий або норадреналовий тип реакцій розвинений сильніше.
І далі – найважливіше: що людина зробить.
Відкритися чи придушити це бажання? Відкритися ввічливо чи неввічливо? Придушити ввічливо чи неввічливо? Саме стримання емоцій і є основою психосоматики закритості.
Психосоматика закритості – це про наслідки реакції на негативний імпульс
Згідно з теорією, саме ключовий конфлікт вирішує, чи захворіє людина. Спочатку це соматоформний розлад (код за МКБ). Пізніше – психогенне захворювання (код МКБ).
У культурі Сходу навіть є спеціальний синдром пригніченого гніву – Хвабенг
На сході стримання емоцій є культуральним правилом. У 1994 році синдром був включений в категорію «синдром, обумовлений культурою» DSM-IV ( 10 ). У Кореї хвабьон широко визнаний традиційним захворюванням і класифікується як U22.2 в корейській версії Міжнародної класифікації хвороб (МКБ).
Термін «Хвабьонг» буквально перекладається на англійську як «вогняна хвороба», оскільки фізичні симптоми розладу включають відчуття жару, ніби в тілі горить полум’я; відчуття чогось, що тисне в грудях; закладеність дихальних шляхів; і сухість у роті. Це класична психосоматика закритості.
Західній культурі ближче або видача «як вийде», або накопичення з подальшим вибухом
Ви точно бачили людей, які через дрібницю емоційно вибухають так потужно, що всі навколо залишаються в повному здивуванні.
Ринок психології навіть пропонує групи, в яких можна виплескувати свій гнів: копати м’ячі, кричати, кидати об стіну дешеві скляні тарілки.
«Вчіться скидати свої емоції», радять і лікарі, і педагоги, маючи на увазі, що це можна зробити колись, але не в даний момент.
Суспільство підіграє цьому своїми правилами.
Вважається чеснотою стримання емоцій у соціумі. Промовчати, натягнуто посміхатися, стиснути щелепи і стримувати роздираючі всередині негативні емоції.
Але саме те, що відчуває тіло в таких ситуаціях, і є знаком запущеної енергії, яка або виходить назовні, або йде всередину. Але випаруватися вона точно не може.
Багато хто пишається тим, як вміє стійко придушувати в собі гнів, роздратування в суспільстві. «У спортзалі виплесну».
Але досвід показує, що вигрібають сім’я, «гальмо» на дорозі, касирка в супермаркеті, кіт.
Доктор неврології та психотерапії Носсрат Пезешкіан побачив на практиці, що за однакових умов деякі хворі не одужують. Провівши крос-культурні дослідження, він виявив взаємозв’язок між захворюванням і невмінням людини виражати свої емоції.
Ваша реакція на викликані співрозмовником негативні емоції визначає, що відбудеться в організмі на рівні гормонів і нервової системи
Ви придушили в собі бажання відреагувати в момент, відкрити співрозмовнику своє ставлення і свої емоції до того, що сталося.
Але гормон на це вже виданий. Система не розуміє, і про всяк випадок видає вам ще гормонів. І ось ви вже всередині просто кричите. Але як і раніше нічого не робите. Система хроніфікується на видачу або ламається.
В основі таких придушень часто лежить страх. Цей страх про дуже різне: бути відкинутим, втратити вигоду, виглядати якось не так, зіткнутися з необхідністю конфліктувати до останнього.
Це завжди індивідуальне поєднання перерозвинених здібностей (наприклад, слухняність) і нерозвинених (наприклад, довіра до себе, прийняття). За таким формуванням здібностей стоять різні механізми – простежити їх і змінити і є завдання індивідуальної психотерапії.
Коли реакції хронізуються, то в конфліктний момент людина може відчувати слабкість, нудоту, напад кашлю.
Однак з часом такий спосіб реагування викликає більш небезпечні порушення функцій організму як з боку серцево-судинної, дихальної систем, так і шлунково-кишкового тракту, вестибулярного апарату. Можливі хронічні болі, когнітивні порушення.
Список соматоформних розладів, а саме вони виникають при таких порушеннях, можна подивитися тут.
Психічне і фізичне здоров’я потребують реагування – так задумано природою.
Щоб відкритість не була загрозою, її компенсує актуальна здібність Ввічливість
Саме вона допомагає видати всі ваші почуття конгруентно, але без запуску конфліктної реакції співрозмовника. За умови, звичайно, його здоров’я, людина з розладом або порушеними актуальними здібностями може, звичайно ж, відреагувати неадекватно.
Але ваше завдання не побачити його хорошу реакцію, а видати свою, уникнути психосоматику закритості.
АС Ввічливість теж може мати крайнощі континууму – бути розвинена на рівні хамства або лестощів.
Але в нормі вона дозволяє без образи або придушення співрозмовника донести свою точку зору, невдоволення і негативні наслідки.
Так що ж відбувається, коли пізніше, в залі, в групі або ще де людина «скидає злість»?
А відбувається абсолютно новий запуск гормонів агресії. Що для організму можливо і не дуже небезпечно, якщо вона відразу буде відпрацьована.
Головне не помилятися, що це відпрацьована та агресія, що була в минулому моменті конфлікту.
Та вже все зробила в організмі, забезпечивши вам психосоматику закритості.
Тому стримувати емоцій чи ні – це не питання вибору. Хоча, якщо з АЗ Відкритість та АЗ Ввічливість все норм – стриманням емоцій можно керувати на свою користь.
Якщо відчуваєте, що з ввічливістю та відкритістю у вас є проблеми – приходьте на індивідуальну психотерапію.
Якщо ж сумніваєтеся, чи правильно виховуєте ці здібності у дітей – приходьте до групи «Родитель на всі 100!»
