Більшість людей вважають, що нейронаука поховала несвідоме Фрейда
Однак насправді нейронаука підтвердила його, як і деякі з його найглибших ідей.
Століттями нейронаука несвідомо доводило правоту психоаналізу.
Багато відкриттів Фрейда були підтверджені заново та зроблені в нейробіології абсолютно незалежно від нього. Це не було навмисним слідуванням за його ідеями чи наміром спростувати фрейдівське несвідоме.
Це були справді незалежні відкриття.
Зараз ми говоримо про несвідоме Фрейда як про щось само собою зрозуміле. Але в ті часи це вважалося оксюмороном: розум і свідомість були синонімами. А говорити про існування чогось прихованого, але такого, що бере участь у поведінці людини, — було практично богохульством.
Тепер же в нейробіології несвідоме Фрейда стало загальноприйнятою точкою зору
Емпірично доведено, що переважна частина нашої когнітивної діяльності відбувається несвідомо.
Несвідоме Фрейда і пам’ять
Коли Фрейд заявив про існування особливої топографії систем пам’яті, це не сприйняли серйозно. Фрейд представив цю модель у 1896 році в «Нарисах сучасної психології», а також у «Тлумаченні снів» у 1900 році.
Фрейд описував пам’ять не як єдиний записний пристрій, а як складний механізм, що складається з кількох етапів перетворення. Сприйняття записуються у вигляді слідів, які багаторазово перезаписуються під час кожного нового звернення до них і пристосовуються до поточного стану психіки.
Якщо вихідна подія викликає занадто багато болю чи тривоги, захисний механізм блокує перехід сліду на рівень свідомості, залишаючи його «застряглим» у несвідомому.
Фрейд навіть запропонував схему з рівнями та шляхами проходження пам’яті.
Але сам термін «множинна пам’ять» сьогодні приписують Толмену та його експериментам 20-х років, а в нейробіології дослідником вважають Ларрі Сквайра, який у 1980–1990-х роках запропонував фундаментальний поділ пам’яті на основі даних інструментального дослідження пацієнтів.
І сьогодні ми називаємо їх короткочасною пам’яттю, декларативною довготривалою пам’яттю та недекларативною довготривалою пам’яттю.
Це абсолютно те саме, що і несвідоме Фрейда. Але ґрунтується на дослідженнях нейробіології!
Несвідоме Фрейда та дитинство
Концепція Фрейда ґрунтується на ідеї про те, що дитинство сильно впливає на формування особистості, і що ранні несприятливі дитячі переживання надзвичайно важливі для схильності до психопатології.
Зигмунд Фрейд вважав дитинство головним періодом, який повністю формує особистість дорослої людини.
Згідно з його теорією, характер, страхи, комплекси та звички людини закладаються в перші 5–6 років життя:
- Травматичні події дитинства витісняються з пам’яті, але продовжують керувати поведінкою дорослої людини з підсвідомості.
- У дитинстві формуються основні внутрішні конфлікти.
- Ставлення батьків до дитини (надмірна суворість або, навпаки, гіперопіка) визначає її майбутню самооцінку та здатність будувати стосунки.
Сьогодні нейробіологія має величезний масив доказів того, що патогенний характер травматичних переживань у дитинстві, у критичних періодах розвитку дитини, спрямовує розвиток нейронів у відповідних ділянках за тим чи іншим сценарієм. Благополучним чи ні.
Епігенез — новий напрям наукового розуміння розвитку людини.
Несвідоме Фрейда – теорія потягу
Ідея Фрейда про те, що розум працює на благо організму в цілому. Що «Я» — це насамперед тілесна проекція, ментальний образ поверхні тіла та його внутрішніх відчуттів («Я і Воно» (1923)).
Інстинктивне ядро особистості («Воно») повністю вкорінене в соматичних потребах, біологічних потягах і фізіологічних процесах.
Базові афекти та переживання виникають як безпосереднє сприйняття внутрішніх станів організму, які потім трансформуються в психічні образи.
О, скільки критики витримала ця ідея!
І ось у 1980-х з’являється концепція «Втілена природа розуму». Сьогодні нейробіологи говорять про втілене пізнання. Нейробіологи зі світовими іменами Дамасіо, Панксепп, К. Фрістон підкреслюють гомеостатичну природу психічних процесів.
Тобто завдання психіки — забезпечити виживання тіла.
Несвідоме Фрейда і функція
У 50-х роках американський філософ Хіларі Патнем вводить поняття функціоналізму: теорія свідомості, згідно з якою ментальні стани (біль, радість, віра) визначаються не тим, з чого вони складаються, а їхньою функцією та роллю в системі.
Фрейд ввів поняття функції в 1900 році, наголошуючи на важливості аналізувати не хворобу органу, а функцію хвороби, симптому.
Заохочення та покарання й несвідоме Фрейда
Закон ефекту Едварда Торндайка — знаменитий закон біхевіоризму, який стверджує, що дії, за якими слідує винагорода або задоволення, закріплюються в пам’яті й повторюються частіше, а ті, що призводять до покарання або дискомфорту, — слабшають.
Насправді це теорія афектів і потягів у психоаналізі Зигмунда Фрейда. Трансформація психічної енергії: пригнічений або витіснений афект (емоційний заряд перетворюється на тілесний симптом (наприклад, при істерії) або тривогу.
Потяг — це намір повторити задоволення.
Отже, несвідоме Фрейда та його ідеї: множинні системи пам’яті, втілене пізнання, потяги, центральна роль афекту, ранній розумовий розвиток, епігенез, функціоналістський підхід, висунення на перший план тілесної сутності розуму – сьогодні є основними напрямками когнітивної нейронауки.
Несвідоме Фрейда: від ізгоїв до науки
Науку не можна звинувачувати в неготовності до концепцій геніального Фрейда.
Наука прагне до об’єктивності. Весь її принцип роботи полягає у виключенні всього суб’єктивного. Але біхевіоризм пішов ще далі — він стверджував, що суб’єктивних явищ не існує.
Фредерік Скіннер, основоположник радикального біхевіоризму: «Емоції — чудовий приклад фіктивних пояснень, які ми надаємо поведінці».
Методологія науки полягає у виключенні суб’єктивного — і це гарантія об’єктивності.
Але що робити з тією частиною природи явища, яка й є суб’єктивною?
Наприклад, розуму.
Великий внесок Фрейда полягав у тому, що він запровадив емпіричний факт: частина природи є суб’єктивною. І це важливо прийняти. Як прийняв це він.
Включення цього факту в науку було неможливим у тій парадигмі.
Несвідоме Фрейда – чому все змінилося
Нейробіологія навчилася відстежувати фізіологічні кореляти суб’єктивних станів: МРТ, глибока стимуляція мозку дають змогу спостерігати й пов’язувати.
Але, можливо, це ще не рішення: звести суб’єктивні явища до їхніх об’єктивних корелятів, знайдених за допомогою інструментів.
Суб’єктивні феномени й так реальні. Просто їх важко виміряти. І яскравий приклад – несвідоме Фрейда.
«Почуття емоції так само реальне, як і існування стільця. Просто стілець виміряти простіше.
Я щиро вірю, що не можна вивчати мозок так само, як і печінку, — бо бути мозком — це одне, а бути печінкою — зовсім інше. Ви ніколи не зрозумієте, як працює мозок, якщо не враховуватимете причинно-наслідкові зв’язки його суб’єктивних станів. Усе, що я роблю, безпосередньо пов’язане з тим, що я відчуваю». Марк Солмс
Несвідоме Фрейда та нейронаука
Фрейд розпочав із систематичного вивчення переживання буття та шукав основоположні організуючі принципи суб’єктивного досвіду.
Він не просто описував те, що відбувалося, а виявляв функції та будову апарату, який і породжує різні стани. Саме так і виникло відоме несвідоме Фрейда.
Нейронаука, навпаки, почала з вивчення цього апарату: системи пам’яті, виконавчі системи, системи сприйняття, мовні системи.
Власне, це два аспекти вивчення мозку.
«Ви ніколи не зрозумієте мозок, якщо будете вивчати його лише об’єктивно, але ви також ніколи не зрозумієте його, якщо будете вивчати його лише суб’єктивно. Маючи доступ до обох точок зору, ми будемо стояти на набагато міцнішій основі» -нейропсихолог Марк Солмс
Несвідоме Фрейда, нейронаука – це тілько частина захоплюючого матеріалу про наш устрій. Якщо цікаво більше – у розділі мого Блогу “Секрети психотерапії” та “Лекції відомих”
