Дитячо-батьківська психотерапія виникла у відповідь на особливі потреби дитини в цьому процесі
Все в ній відрізняється від індивідуальної психотерапії дорослої людини. Радикально. Тому що дитяча психологія – це інші процеси.
Часто батьки, побачивши проблему дитини або отримавши направлення від педіатра на роботу з психотерапевтом, формулюють своє прохання так: «Зробіть щось з дитиною, допоможіть їй». Або «шукаю підліткову терапію – виправити мозок доньки».
Чому таке прохання марне і небезпечне і це точно не Дитячо-батьківська психотерапія
- Психофізіологія дитини. Дитина не є зменшеною копією дорослого. Дитяча психологія – геть інша психологія. Вона принципово відрізняється з точки зору архітектоніки головного мозку, нервових функцій. Багато функцій просто ще не існує. І саме батьки замінюють цю частину. Тому дитина – це частково батьки.
- Дитина не є самостійною особистістю в плані виживання. Вона залежить, відчуває це, боїться цього і підсвідомо підлаштовується під батьків. А точніше, під сім’ю, яка і є системою.
Системна сімейна терапія – це особливий підхід, який розроблявся спеціально для роботи з сімейними системами, а точніше, для роботи з дитиною через батьків з урахуванням дитячої психології. Саме цьому напрямку та дослідженням вдячна Дитячо-батьківська психотерапія.
Концептуальну основу системної сімейної психотерапії (а це ідеальна психотерапія для батьків і дітей) склала кібернетика, – точніше, загальна теорія систем.
Засновник цього напрямку – Л. фон Берталанфі вивів два постулати:
а) ціле більше, ніж сума його частин;
б) всі частини і процеси цілого взаємозумовлені і взаємно впливають один на одного.
Основний і несподіваний висновок сімейної системної психотерапії – сім’я – це самоорганізуюча система, все, що в ній відбувається, навіть дуже погане, має сенс в цій сім’ї. І дитяча психологія підтверджує – дитина завжди відповідає запитам і системі дорослих.
При проблемах з дитиною роботи з батьками не уникнути, саме тому Дитячо-батьківська психотерапія – единий варіант
Дитина – це частина більшого процесу, який модерують саме батьки. Дуже часто для батьків дитяча психологія – це не цікаво і не важливо.
Сім’я як система сильніша за потреби і мотиви окремого її члена. Тобто дитина не може бути окремою метою перетворень.
Тому об’єктом психотерапевтичного впливу є вся сімейна система в цілому, а не окрема людина, елемент системи, як би важко вона не страждала, і як би добре не було іншим членам сім’ї.
За статистикою близько 45-75% захворювань дітей мають психогенну природу, бо так влаштована дитяча психологія – реагувати тілом.
Деякі стани дуже важко навіть виявити. Наприклад, за даними кафедри дитячої отоларингології, фоніатрії та аудіології, Люблінський медичний університет, Люблін, Польща – сімейні та особистісні проблеми створюють невирішені труднощі у дітей і можуть привести до психогенної глухоти. А вона тягне за собою купу проблем з навчанням, спілкуванням дитини. Але лікують тільки дитину? Дуже часто – без результатів. Саме Дитячо-батьківська психотерапія була б значно ефективнійше.
Дуже часто звертаються батьки дитини, яка дуже важко хворіє. І практично завжди, працюючи з сім’єю, стає зрозуміло, що хвороба виконує в цій сім’ї важливу роль. Оскільки сім’я інакше не може існувати. Але ці функції часто не логічні і не явно проявлені, тому навіть на думку не спадає батькам, що це і є причина. І саме тому ні Дитячо-батьківська психотерапія, а консультація дитячого психолога обирається як засіб допомоги.
Іноді саме на розгадку закладеної в хворобі функції йде велика кількість часу.
Але така розгадка абсолютно неможлива, якщо робота проводиться тільки з дитиною.
Дитячо-батьківська психотерапія в інтересах дитини і для дитини, але через батьків
Робота в психотерапії тільки з дитиною – це робота проти функції, яку вона виконує своєю хворобою або поведінкою в сім’ї
Якщо батьки не хочуть працювати в психотерапії і не хочуть вирівнювати ситуацію з дитиною через себе, відбувається розтяжка: у психотерапевта дитині пропонується полегшення, йде подолання симптому.
Але дитина повертається в сім’ю і неминуче повернення стану, симптоматики і необхідність дитині знову пристосовуватися від хороших відносин до поганих. Це тортури і непосильне напруження для дитини.
І найчастіше це закінчується погіршенням.
Чому ще, коли проблеми у дитини – потрібна Дитячо-батьківська психотерапія і психотерапія потрібна батькам?
«Я почав тікати від своїх батьків з п’яти років. І тільки ставши дорослим, я зрозумів, що насправді просто хотів, щоб хтось побіг за мною, коли я тікав».
ВІЛЛІ ЕЙМС, актор
Дуже часто поведінка дітей – це крик, це заклик про допомогу. Це запит уваги і любові – це ще одна важлива особливість дитини, бо так влаштована дитяча психологія.
Але розгадати сенс цього запиту може тільки той з батьків, хто сам був почутий свого часу.
Саме тому психотерапію дитини, якою незадоволені батьки, найкраще починати з терапії самих батьків. Але це і є дитячо-батьківська психотерапія.
Коли не Дитячо-батьківська психотерапія, а роздільна психотерапія для дитини буде корисна
Коли дитина проживає окремо, коли вона в змозі оплатити власну психотерапію, і коли саме вона страждає від того, що щось не так і хоче змінити це.
В інших випадках – тільки Дитячо-батьківська психотерапія.
Особисто мій досвід показав, що без готовності батьків до дитячо-батьківської психотерапії, робота з дитиною – це мука для дитини.
Дитячо-батьківська психотерапія: а що з підлітками
Підліткова психотерапія за участю батьків – не виняток, а ще більший запит на включення батьків в терапію. Тому що це останні можливості зрозуміти, почути, змінити щось. Тому що якщо дитина не проходить цей етап правильно – і особистість, і відносини з батьками ризикують постраждати назавжди. Підліток тільки на вигляд великий і самостійний, вірніше впертий. Але у нього ще все дитяча психологія.
Тому, якщо ви – батьки, і бачите, що щось не так з дитиною – запрошую вас на дитячо-батьківську психотерапію!
Якщо ж вам важливо дізнатися більше про дитячу психологію і стати усвідомленими батьками на майбутнє – запрошую до групи «Родитель на всі 100!», і це теж Дитячо-батьківська психотерапія!