Депресія – можливості та обмеження лікування: статистика
За даними ВООЗ, у 2018 році від депресії страждало 264 млн осіб.
За даними Європейського альянсу проти депресії, 10–15 % діагнозів депресії закінчуються самогубствами.
Поширеність розладів депресивного спектру у країнах Європи і США становить на даний час близько 5-10. У загальній медичній практиці частота депресій сягає 22-33%.
Депресивні розлади є однією з основних причин непрацездатності
Від 45 до 60% випадків самогубств відбувається в депресивному стані.
Захворювання частіше розпочинається у віці від 20-ти до 30-ти років.
Жінки хворіють на депресію вдвічі частіше, ніж чоловіки (відповідно, 20-26% та 8-12%), проте ці дані можуть бути обумовлені тим, що чоловіки менше звертаються за медичною допомогою.
У 60% при неадекватній терапії спостерігаються повторні депресивні епізоди.
Сьогодні існує усталена практика надання допомоги людині з діагнозом депресія, заснована на рекомендаціях ВООЗ і протоколі допомоги, прийнятому органом охорони здоров’я конкретної країни.
Практикуючий психотерапевт не може уникнути зіткнення з даним діагнозом у клієнта, який може звернутися з конфліктами і проблемами актуального рівня, не підозрюючи, що страждає депресією (наприклад, маркована, ажитована депресія).
Депресивний епізод може початися на будь-якому етапі роботи з клієнтом. Вищезазначене диктує необхідність обізнаності практикуючого психотерапевта в даному питанні, незалежно від спеціалізації та уподобань.
У даній статті проаналізовано практичну ситуацію, в якій опиняється психотерапевт методу, якщо до нього звертається людина, яка страждає на депресію.
Очікування пацієнтів, можливості та складнощі співпраці психотерапевта з фахівцями суміжних профілів, перешкоди на шляху до одужання проаналізовані автором на основі особистої практики індивідуальної роботи, ведення груп підтримки для хворих на депресію, опитування пацієнтів у профільних групах соціальних мереж.
Мета даної статті – поділитися практичним досвідом зіткнення з теоретичними невідповідностями і практичними складнощами в роботі з діагнозом депресія і висвітлити аспекти, які роблять цю роботу вкрай специфічною.
Депресія – можливості та обмеження лікування: протоколи допомоги, яки не допомагають
Депресія (меланхолія) відома медицині з часів Гіппократа, але незважаючи на такий тривалий термін вивчення, залишається складною як в діагностиці, так і в лікуванні.
На думку дослідника Краснова В. (2012) на сьогодні відсутня надійна наукова систематика депресій, що продиктовано не до кінця зрозумілим механізмом запуску захворювання.
Ситуацію ускладнюють бурхливо розвиваються можливості нейробіологічних досліджень. Вони дають привабливі перспективи точкового медикаментозного впливу, які, однак, не передбачувані при відсутності цілісного клінічного знання.
Можливо, саме тому питання терапевтичної резистентності депресії (ТРД) стає окремим напрямком досліджень, які поки що не дають практичних відповідей.
Складність депресії полягає в тому, що для кожного пацієнта вона проявляється по-різному і складно вкладається в рамки теоретичних конструктів з підручників, які в достатній мірі узагальнені для полегшення пізнання.
При цьому не акцентується той факт, що депресивний розлад, як визначили представники російських науково-дослідних інститутів психіатрії у своїй дискусії (2017) — це «гетерогенна група захворювань з рядом загальних клінічних проявів, але відмінна за біологічними механізмами формування та розвитку».
Ситуація ускладнилася, коли право постановки діагнозу «депресія» було надано лікарям різних профілів.
На практиці пацієнти отримують висновки «депресія» від сімейного лікаря, ендокринолога, невролога, кардіолога, гінеколога.
Згідно з преамбулою Українського Протоколу надання первинної допомоги при психічних розладах (2019), 80% антидепресантів у країнах Західної Європи, США та Канади призначаються не лікарями-психіатрами.
Більшість опитаних пацієнтів кажуть, що діагноз був поставлений без з’ясування подробиць симптоматики, історії виникнення, поточної ситуації, без запиту додаткових консультацій у профільного фахівця.
Тим часом, депресія, згідно з МКБ-10, відноситься до класу «Психічні розлади та розлади поведінки (коди F00-F99)», що дозволяє зробити висновок про те, що її діагностика та лікування – компетенція психіатра.
Однак, як показує практика, звернення до психіатра теж не гарантує точності діагностики і вивіреності лікування. До цього існує цілий ряд передумов: − складність диференціації депресії від схожих станів; − небажання шукати першопричину запуску депресії, задоволення заходами з придушення симптоматики; − яскравість вторинного переживання своєї хвороби і супутніх змін, що часто затьмарює першопричину; − комерціалізація діагнозу, що тягне за собою широкі рекламні кампанії засобів і методів впливу з гарантією результату і подальше розчарування пацієнтів.
Депресія – можливості та обмеження лікування: ринок антидепресантів і доходність хвороби
Професор Університету Британської Колумбії Барбара Мінцес (2019) наводить переконливі докази, що призначення антидепресантів має пряму залежність від рекламних кампаній, і це спричиняє ситуацію, в якій із 100 осіб, яким виписали антидепресанти, тільки 6 мали депресію.
Особливу складність становлять багаторічні за своєю історією діагнози. Записи в картці хворого сприймаються як незаперечна даність і не ставляться під сумнів при кожному наступному зверненні пацієнта, який раз за разом, отримуючи одну і ту ж рекомендацію, в результаті припиняє відвідувати психіатра і починає сам коригувати дозу або пробувати нові препарати, спираючись на поради таких же хворих.
Якщо питання депресії вам цікаво – продовження теми “Депресія – можливості та обмеження лікування” у наступної статті, але вже ви моете записатися на скрінінг-консультацію.
