Чі помітили ви, як багато людей, які живуть у вкрай стресових умовах війни, категорично стверджують, що з ними все гаразд?
Чи може бути таке?
Може, але не у не в такій кількості.
За підрахунками Міністерства охорони здоров’я України, нині психологічної допомоги потребують щонайменше 60% українців. На жаль, самих досліджень не знайшла, тому зрозуміти, які параметри враховувалися складно.
Але війна у своїх наслідках вивчена добре. На жаль. Вона несе стрес та психотравму.
А вони в свою чергу дають широкий спектр наслідків як психічної так і органічної природи.
За статистикою Міжнародних організацій, від 40 до 60% людей, які так чи інакше безпосередньо побачили війну, отримають той чи інший ступінь посттравматичного стресового розладу. До 80% сучасних стресових впливів не можуть бути подолані природним способом.
Але «відмінно почуваюся», чи «все нормально», — мало не все…. На жаль, це явище – не про суперздатності, яких наша нація має величезну кількість.
Ігнорування або заперечення реального стану має індивідуальне поєднання загальних процесів. Це:
⇒Культура. Пострадянський простір поки що не зжив себе в концепціях і моделях виховання. Наше суспільство тільки вчитися дозволяти собі помічати, приймати, проживати негативні емоції. Бути слабким та просити допомогу. Десятиліттями працювала одна схема, токсична: «Не розпускай соплі! А переклад звучить так: «заткни кудись те, що ти відчуваєш!» Батьки самі не вміли і дітям не змогли передати здатність не ігнорувати, а приймати та справлятися з негативними емоціями: страхом, жахом, розгубленістю, розпачом, апатією, злістю… Але перш ніж упоратися – треба розпізнати та визнати. Що для дітей (вже вирослих), яким відмовляли у співчутті та прийнятті у будь-якому прояві почуттів це технічно дуже складно. «Я схоже не витримую». «Мені потрібна допомога» «Зі мною щось не так» — це не наш словниковий запас. «Як не соромно бути такими, коли іншим гірше?»
«Зберися! Подивися як іншим погано!».
А? знайоме?
⇒Механізми захисту. Вони формуються у ранньому дитинстві та спрямовані на те, щоб упоратися з негативними переживаннями. Якщо переживань було багато, і дитина залишалася з ними віч-на-віч, вона змушена була придумати і пояснення, і поведінку, яка принесе їй полегшення. Ці методи адаптацію реальності може бути як ефективними, і шкідливими. Їх багато, але зараз переважно проглядаються такі:
- заперечення. Психіка, не здатна впоратися із жахом – просто заперечує його небезпеку. Це з розділу «у мене не потрапить», «семи смертям не бувати, а однієї не оминути»… і т.д.
- Витиснення. «А що, щось було?»
- Інтелектуалізація, раціоналізація. Спроба відокремити почуття від когнітивного усвідомлення того, що відбувається. «ну давайте подумаємо, чи треба нам зараз панікувати, якщо Арестович каже, що…»
- Реверсивна турбота, рятівництво. «Нічого соплі розпускати, піду краще поволонтерю».
⇒Гіперкомпенсація. Дитина, що часто чула на свої скарги — «не будь нюнею!», «Не ганьби сім’ю, у нас не плачуть», «Та ти мужик чи пухка» «о, молодець, помирай але не здавайся!» і т.д. може перетворитися на супермачо. Просто розвиваючи протилежну рису тій, за яку не приймали, не любили, принижували. Ці люди просто не дають собі навіть замислитись, як їм. Ви завжди побачите усміхненого підтягнутого і готового до всього красеня. Плюс токсично оптимістичного: «Та не бери ти в голову!», «Та прорвемося!», «Не накручуй себе!»
⇒Моральний мазохізм. «Чим гірше, тим краще». Це не про здоровий механізм подолання перешкод. Це про хворобливий механізм поваги до себе тільки якщо зазнаєш нестерпних труднощів. Як віл важку поклажу, вони тягнуть на собі всі тягарі. Вони зручні та надійні.
Але хоч би якою була формула ігнорування, вона не на користь. Адже руйнівна дія гормону починається трохи раніше, ніж увімкнеться механізм.
«Поізд їде, воно лізе». Тобто. механізм заскакує у состав, що вже розганяється. Куди ж він привезе, якщо не дати по гальмах своєчасно?
Зрив адаптації і перехід стресу в хронічний дистрес (а це повільне підточування гормонального балансу з усіма наслідками, перше і головне — зниження імунітету.). Далі — соматоформні розлади і далі — психогенні органічні захворювання.
Перехід психотравми в посттравматичний стресовий розлад, який за останніми даними може «спливти» і через кілька років і дає широкий спектр проявів у вигляді органічних та психічних розладів.
«Так я ж нормально почуваюся!»
На жаль, гострою та одразу видимою реакція на стрес буває не часто. В основному це повільно і спочатку латентна зміна гормонального фону.
Наслідки можуть спливти через місяці, а можливо й роки. Та сама історія і з психотравмою. Деякі дослідники говорять про те, що ПТСР проявляється за кілька років.
Як уникнути неприємних сюрпризів від стрессу та травми?
Безперечно, раптом стати іншим у плані емоційної грамотності неможливо.
Але можна спробувати дозволити собі відчути і назвати вголос те, що насправді відчуваєш. Можна задіяти те, що зазвичай розвинене у людей, що звикли пригнічувати емоції – когнітивні здібності. Почитати, подумати, поспілкуватись з кимось, хто на вашу думку дуже емоційний. Можна поставити питання близьким – як вони бачать із боку. (Але треба пам’ятати, що є велика небезпека нарватися на такого ж емоційно глухого, який дасть стандартну раду часів совдепії «візьми себе в руки»). Або ще більш здатного придушувати в собі та інших почуття.
Але загалом, усвідомивши, що бути слабшим за війну – це нормально, ви вже виграєте.
Далі буде простіше.
Головне: визнати – не означає здатися!
Зрозуміти, значить почати зміцнюватися. Методів подолання найсерйозніших наслідків стресу достатньо. Методів підготовки себе до серйозних стресів – достатньо. І вони прості та доступні. Досліджено та перевірено практикою.
Не хочете витрачати час і сили на пошуки – ласкаво просимо до групи «Видихаємо» та «Баланс вирішує все!» .
До речі врахуйте, що протокол лікування стресових розладів і ПТСР, у нас вкрай застарілий, гордо «злизаний» з протоколу США, де практики та вчені б’ють на сполох у зв’язку з його низькими результатами. Але наші лікарі не мають права лікувати вас інакше.