Автори психосоматики – як дізнатися, кого читати, а кого ні
Хто науковець, а хто ділиться власним досвідом, хто практикує і має досвід, а хто теоретично розмірковує?
Часто можна побачити позначення праці або прихильності автора психосоматики – «наукова психосоматика». Часто можна побачити «це не наукова психосоматика».
На жаль, починаючись як науковий напрямок, психосоматика набула такого рівня публічного захоплення, що стали з’являтися автори і системи, які не мають відношення до психосоматики як науки, взагалі до психології або медицини.
Наука – загальноприйняте джерело знань, які відповідають певним вимогам «науковості». Ці вимоги забезпечують прийнятний прогноз застосування цих знань, що дозволяє використовувати їх широким полем. Науковість – це свого роду дозвіл на використання.
Наука як алгоритм недосконала, але кращого поки не придумано
Психосоматика – це суто науковий напрямок, що виник з праць, досвіду та досліджень саме вчених – тобто людей, які досліджують причинно-наслідкові зв’язки, причини психосоматики, далекі прогнози, перевіряють концепцію на право бути в колі колег, мають можливості для лабораторних спостережень і експериментів.
На жаль, на питання, хто найвідоміші автори психосоматики, багато хто назве імена, які є популяризаторами психосоматики, але не авторами в сенсі створення, просування, розвитку.
Суть наукової психосоматики і її відмінність від езотерічної, народної я описала в статті.
Ця стаття – тільки імена науковців – авторів психосоматики.
До розуміння психосоматичних зв’язків вчені рухалися з двох точок: з точки зору психології і з точки зору фізіології.
Напрямку психосоматики як науки – 200 років.
Наводжу дуже скорочений перелік вчених, яким психосоматика як наука зобов’язана своїм становленням.
Автори психосоматики – основоположники концепції
Йоган Хайнрот (1773–1843) лікар-психіатр, професор Лейпцизького університету. Саме він у 1818 році першим ввів термін «психосоматичний», побачивши чітко простежуваний зв’язок впливу психіки на соматичні захворювання. Тоді вперше була висунута ідея про те, що хвороба може провокуватися психікою, але причини психосоматики ще не були досліджені.
Франц Александер (1891–1964): доктор медицини, практикував як військовий лікар у бактеріологічному госпіталі під час Першої світової війни. Психоаналітик, професор. Розробив теорію специфічності, згідно з якою причинами психосоматики запропонував вважати певні емоційні конфлікти, і навіть вивів відповідність конфліктів конкретним захворюванням.
Зигмунд Фройд (1856–1939): невролог, психіатр, засновник психотерапевтичного методу – психоаналізу. Він пояснив часте явище в ті часи і ввів концепцію «конверсії» – перетворення пригнічених емоцій і психічних травм у фізичні симптоми. Психоаналіз того часу ще не говорив про психосоматику безпосередньо.
В рамках психоаналізу про психосоматику заговорили наприкінці 1940-х років. Тоді виникла Паризька школа психосоматики, яка об’єднала групу психоаналітиків Паризького психоаналітичного товариства. Марті, М. Фейн, М. де М’Юзан, Ш. Давид. Дослідження стосувалися пацієнтів з такими симптомами, як алергія, головний біль, що не проходить, біль у спині. Ці дослідження для пояснення причини психосоматики ввели поняття недостатності зрілих захистів у особистості і вивели поняття соматичної регресії. Результатом роботи школи стала велика теоретико-клінічна праця «Дослідження психосоматики», створена зусиллями П. Марті, М. де М’Юзана і Ш. Давида (1962).
Цих авторів психосоматики можна називати засновниками психосоматики, як напрямку науки між психологією, фізіологією, медиціною та психотерапією.
Автори психосоматики – дослід ники варіантів впливу психіки на тіло
Альфред Адлер (1870–1937): класична медична освіта у Віденському університеті, доктор медицини, психіатр, висунув ряд ідей про зв’язок психічних комплексів з тілесними проявами. Побачив у хворобі спосіб компенсації вродженого почуття неповноцінності. Симптоми – тілесне вираження стилю життя. Для пояснення причини психосоматики ввів поняття «мова органів», коли тіло «говорить» про те, що не може висловити психіка.
Олександр Мітчерліх (1908-1982) Доктор неврології, науковий ступінь в Гейдельберзькому університеті, пізніше психоаналітик – професор Франкфуртського університету. Дослідження пацієнтів привели його до теорії двофазного захисту, про яку читайте докладніше. Олександр Мітчерліх здобув популярність своєю боротьбою за обов’язок людей післявоєнної Німеччини визнати і оплакати свою провину. Разом з дружиною Маргарет вони написали приголомшливу книгу «Нездатність сумувати» (нім. Unfähigkeit zu trauern) »
Продовжувачем ідеї Мітчердліха є Пауль Куттер – психоаналітик, професор Франкфуртського університету, який розробив модель «боротьби за тіло». Зробив величезний внесок у вивчення та опис механізмів порушення комунікації людини зі своїм тілом.
Міхаель Балінт (Міхаель Маріус Бергсман, 1896-1970) Доктор наук біохімії, психоаналітик, який звернув увагу на небезпечну для лікарів ситуацію: «вихідне (базове) порушення», коли самосприйняття у психосоматичних хворих більш лабільне, ніж у психічно здорових людей. Їм потрібна інша людина (лікар, наприклад) для психічної стабільності. Це викликає специфічні відносини і результати лікування. Створив програму допомоги лікарям у спілкуванні з пацієнтами через емоційне розуміння. Впровадив практику балінтських груп, навчаючи лікарів бачити в пацієнті не тільки фізичні симптоми, але і роботу внутрішнього конфлікту. Це був початок шляху до медичного розуміння і використання психосоматичних зв’язків.
Фландерс Данбар (1902-1959) – «мати психосоматики». Засновник Американського психосоматичного товариства і авторитетного періодичного видання з психосоматики – журналу «Психосоматична медицина». Внесла вклад у розвиток психосоматичної медицини ідеєю психосоматичної специфічності. Вона виявила і описала профілі психосоматичних особистостей, що характеризуються певними психологічними особливостями. Це був узагальнений підхід у поясненні причини психосоматики.
«Емоційні реакції є похідними від особистості хворого, і це дозволяє припускати розвиток певних соматичних захворювань залежно від профілю особистості»
Пітер Сіфнеос (1920-2008), доктор медицини в психіатрії та неврології, професор психіатрії в Гарвардському університеті і головний редактор журналу «Психотерапія і психосоматика». описав пацієнтів психосоматичної клініки, у яких була знижена здатність до розуміння і вербального вираження власних емоцій. Ці пацієнти не можуть описати свої почуття, фокусуються на зовнішніх подіях (опертуарне мислення) і мають обмежену фантазію.
Так виникла теорія алекситимії, яка знайшла широкий резонанс і сьогодні вважається основою причин психосоматики .
Пізніше значний внесок у вивчення алекситимії зробили автори психосоматики Г. Тейлор, Р. Багбі та Дж. Паркер, які розробили Торонтську алекситимічну шкалу (TAS). Саме цей тест є найпопулярнійшим при визначенні, чи може хвороба бути психочоматичною.
Автори психосоматики – фізіологи
На питання «як психіка підкорює собі тіло» дали відповіді на підставі біохімічних і цитологічних досліджень адепти вивчення стресової реакції, яких звісно теж треба вважати авторами психосоматики. Хоча це скорійш це не про причини психосоматики, а про шлях, формулу впливу психіки на тіло.
Ганс Сельє (1907–1982) канадський ендокринолог, засновник вчення про біологічний стрес і адаптаційний синдром. Зараз складно повірити, що був час, коли про стрес як біологічну реакцію організму не знали. Саме Ганс Сельє описав три стадії адаптації. Його робота змінила розуміння хвороб. Емоційний стрес і способи його формування є і сьогодні основою розуміння впливу установок, досвіду і концепцій на запуск захворювань у психосоматичних хворих.
Психофізіологія мозку і психосоматичні захворювання: A.S.Gevins, R.Jonson, Ю.М.Губачев, П.К.Анохін, К.В.Судаков та ін., досліджували найскладніші взаємодії між окремими психофізіологічними характеристиками (наприклад, деякі неокортикально-лімбічні характеристики або симпатико-парасимпатикотрофні прояви) і динамікою вісцеральних проявів.
Павлов І.П. – теорія рефлекторної основи психічної діяльності послужила початком для виникнення концепції умовно-рефлекторного моделювання психосоматичних захворювань. Так, знамениті «собаки Павлова» внесли свій вклад у розуміння психосоматики.
Гіпотеза кортико-вісцерального походження психосоматичних розладів. У 1960 році Биков К.М. і Курцин І.Т. висунули гіпотезу кортико-вісцерального походження психосоматичних розладів. К.М.Биков і І.Т.Курцин експериментально довели вплив інтерорецепції на функції кори і стовбура головного мозку. Вони припустили, що пусковим механізмом психосоматичних захворювань є фактори і зовнішнього, і внутрішнього середовища. А також, на появу психосоматичної симптоматики впливають порушення екстеро- та інтерорецепції, що призводять до дисбалансу в процесах збудження і гальмування головного мозку. Ці автори психосоматики звели причини психосоматики до фізіології.
І.М. Косенков Теорія порушення «функціональної асиметрії мозку» як причина психосоматичної патології . У міру соціальної адаптації відбувається збільшення функціональної асиметрії мозку, яка не переходить певної межі — «критичної зони». У разі соціальної дезадаптації функціональна асиметрія мозку досягає «критичної зони», і це призводить до виникнення психосоматичної патології.
Волтер Бредфорд Кенон (1871—1945) доктор фізіології Гарвардського університету. Його теорія є важливим показником цінності науки як методу протистояння ідей. Він повністю піддав сумніву існуючу тоді теорію взаємозв’язку симптому і емоції. І вивів протилежну Теорію вегетативного супроводу емоцій.
Кеннон вважав, що емоції в еволюційному аспекті є психофізіологічною реакцією на стресову подію, яка готує організм до одного з двох типів реакції: боротьби (при гніві), втечі (при страху). До теперішнього часу емоційні реакції не зазнали жодних змін, але при цьому повністю втратили свій моторний компонент. У поведінковій картині сучасної людини вони представлені у вигляді переживань і соматовегетативних реакцій. А соматовегетативні реакції, в свою чергу, можуть бути джерелом порушень з боку внутрішніх органів.
Річард Лазарус — психолог, фахівець у галузі психології особистості та емоцій, психологічного стресу та адаптації, психологічного здоров’я. Зробив внесок у розвиток психосоматичної парадигми, висунувши теорію когнітивного стресу. На думку автора, в основі регуляції взаємодії середовища та особистості лежать «первинна» та «вторинна» когнітивні оцінки ситуації. Первинна — оцінка того, наскільки стрес є загрозливим, вторинна — що можна зробити. В результаті взаємодії цих двох процесів, як вважає автор, формуються певні форми копінг-поведінки. Автор ввів поняття копінгу, яке він позначив як
«прагнення до вирішення проблем, яке проявляє індивід у ситуації (пов’язаній з небезпекою або з великим успіхом), що має умови для активізації адаптивних можливостей, з метою збереження фізичного, особистісного та соціального благополуччя».
Ці автори психосоматики – поглиблюють розуміння взаємозв’язків на все більш складному рівні.
Автори психосоматики – сучасні течії
Роберт Адлер «психонейроімунологія» (1975). Внесок у розуміння механізму впливу психіки на тіло. Описав взаємовідносини цитокінінів як передатників, які продукуються імунними клітинами, або ж клітинами нервової системи, вони ідентичні для обох систем. Цитокіни або інгібітори, або стимулятори нервових і імунних клітин. Психоемоційний стан людини обумовлений тим, який тип цитокінінів продукується в даний час.
Психонейроімунологія тільки набирає обертів, але вже є багатообіцяючим напрямком психосоматики.
Психонейроімунологія об’єднує психічну/психологічну, нервову та імунну системи, які, в свою чергу, пов’язані між собою лігандами, такими як гормони, нейромедіатори та пептиди.
Доктор Кендіс Перт, професор і нейробіолог, яка відкрила опіоїдні рецептори, назвала цей зв’язок між клітинами «молекулами емоцій» (викликають почуття блаженства, голоду, гніву, розслаблення, насичення). Доктор Перт стверджує, що те, що відбувається в підсвідомості, відтворюється тілом людини. Тобто причини психосоматики – у підсвідомості.
Носсрат Пезешкіан (1933-2010) , психіатр і психотерапевт Засновник позитивної психотерапії, номінант Нобелівської премії. Запропонував розглядати психосоматичні захворювання не як хворобу, а як «здатність» організму реагувати на конфлікт, переносячи фокус з придушення симптому на розуміння його функції. Замість позбавлятися – розуміти, що тіло намагається сказати, оскільки не говорить або не бажає говорити психіка.
Автори психосоматики – сучасники, світові лідери досліджень
Йонггуй Юань (Yonggui Yuan) – провідний китайський дослідник (Southeast University), чия група в 2023–2024 роках опублікувала значущі огляди процесів нейробіологічних методів у вивченні психосоматичних зв’язків.
Ген Комакі (Gen Komaki) Доктор медичних наук, кандидат наук, професор Фукуокського міжнародного університету охорони здоров’я, очолює групу японських дослідників, які працюють над темою алекситимії на сучасному рівні досліджень. Апаратне вивчення нейронної основи металізації при алекситимії, пошук загального нейронного субстрату, пов’язаного з розумінням психічних станів себе та інших (невміння виражати почуття), що є однією з головних причин «відходу» емоцій у тіло.
Хорст Кехеле – професор, доктор медицини, декан відділення психотерапії Ульмського університету (з 1990), директор Штутгартського центру психотерапевтичних досліджень, запрошений професор психоаналізу Лондонського університету. Практик роботи з психосоматикою. Його науковий інтерес – дослідження процесів, що відбуваються в мозку людини під час психотерапії. Один з перших простежив вплив психотерапії на ДНК людини.
Тімо Сторк: Професор клінічної психології та психотерапії Берлінської школи психології, психоаналітик, який спростовує тезу про те, що психоаналіз – не про психосоматику. Вивчає, узагальнює методологію роботи з психосоматичним пацієнтом.
Безумовно, авторів психосоматики набагато більше. Доказ цього – 21-й щорічний конгрес психотерапії, що відбувся 8 і 9 листопада 2025 року, був присвячений вивченню взаємозв’язку між тілом і розумом.
Конгрес охопив близько 300 учасників.
Сучасні автори психосоматики — це дослідники трьох «китів» сучасної психосоматики
- Психонейроімунологія — як мозок «наказує» імунітету хворіти.
- Психонейроендокринологія — вплив гормонального фону (кортизолу, окситоцину) на розвиток хронічних недуг.
- Нейробіологія алекситимії — вивчення того, як мозок блокує емоції, змушуючи їх проявлятися у вигляді тілесних затисків і болю.
Дивлячись на цей список авторів психосоматики, який, безумовно, не включає всіх, не складно переконатися, що наукова психосоматика відрізняється від особистих прозрінь обсягом вкладеної уваги, досвіду, знань у прагненні зрозуміти причини психосоматики і методи лікування.
